Сьогодні, 29 серпня, Україна вшановує тих, хто загинув у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Ця дата невіддільно пов’язана з трагічними подіями виходу українських воїнів з оточення під Іловайськом у 2014 році. Але це також день, коли ми згадуємо кожного та кожну, хто загинув, захищаючи Україну від російської агресії – і в окопах, і під обстрілами у містах, і просто на своєму робочому місці.
Цей день – це відкрита рана, яка болить у серці кожного українця. Це день, коли ми згадуємо тисячі імен – відомих і тих, про кого знають лише рідні й побратими. Це день, коли країна говорить своїм Героям: «Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми продовжуємо боротьбу заради вас».
Цього дня ми схиляємо голови й перед нашими колегами – працівниками сервісних центрів МВС, які віддали своє життя за Україну. Вони були серед нас, працювали поруч, допомагали людям у щоденних справах. Вони мріяли про мирне життя для себе й своїх родин, і кожен із них заслуговував на спокійне життя.
Але війна вирвала їх із нашого колективу.
І сьогодні ми називаємо їхні імена, аби пам’ять про них жила далі.
Володимир Земляний
Старший сержант Володимир Земляний, позивний Зьома народився у місті Сєвєродонецьк Луганської області. Працював завідувачем сектору інформатизації та довідкового забезпечення регіонального сервісного центру МВС у Луганській області.
У 2014–2016 роках брав участь в АТО та ООС, які проводились на території Луганської та Донецької областей. Нагороджений медаллю «За участь в антитерористичній операції».
Вільний час любив проводити із сім’єю та друзями. Подобалося подорожувати рідною Україною. Колеги з теплотою у серці згадують ті часи. Кажуть, що Володимир завжди був відкритим, щирим, з позицією, гарно виконував свої обовʼязки та мріяв жити своє щасливе життя. Він тішився сином і був гарним другом. Одним словом, жив.
Під час повномасштабного російського вторгнення, 18 квітня 2022 року, Володимир приєднався до лав ТРО. Став бійцем 128-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Воював на посаді командира стрілецького відділення. А через півроку, 18 вересня, під час безпосередньої участі в обороні, відсічі та стримуванні збройної агресії, перебуваючи в зоні бойових дій наш колега отримав смертельне поранення. Все через танковий обстріл зі сторони військових російської федерації в селі Времівка Волноваського району Донецької області.
Захиснику було 44 роки. Його життя – це приклад мужності та самопосвяти.
Денис Дундін
Молодший лейтенант Денис Дундін народився в селі Наталине, Берестинського району Харківської області. Працював адміністратором сервісного центру МВС № 6345 у місті Берестин, що на Харківщині.
Молодий, усміхнений, завжди готовий допомогти людям у роботі. Та коли нація потребувала захисту, він негайно обрав службу в армії, не вагаючись ні на мить. Переходячи з адміністративних обов’язків до військової служби, він показав, що його серце горить вірою в Україну та готове захищати її незалежність.
«Денис – самовідданий, завжди усміхнений і мужній в усіх значеннях цих слів, завжди готовий служити тій справі, що важливіша за його власні інтереси. Він жив не для себе – він жив для країни», – кажуть колеги.
Денис обслуговував бронетехніку та забезпечував її готовність до бою, беручи на себе відповідальність за безпеку й успішний рух українських військових на передову. Згодом проходив військову службу, як командир стрілецького взводу на Запорізькому напрямку.
Він захищав побратимів, ніс відповідальність за життя інших, воював чесно та віддано. 5 лютого 2024 року, під час мінометного обстрілу в Запорізькій області, Денис загинув. Разом із ним пішли його мрії, які так і залишаться нездійсненними.
Захиснику було 33 роки. Його загибель на полі бою – втрата, що залишить болючий слід у серцях рідних, близьких та колег.
Лідія Дюкова
Працювала прибиральницею регіонального сервісного центру МВС у Харківській області.
Українка, яка працювала, жила своїм життям, любила доньку та мріяла про мир і спокій.
2 червня 2022 року вона загинула внаслідок артилерійського обстрілу Київського району Харкова. Ворожий снаряд зруйнував школу, де Лідія шукала прихистку. Вибухова хвиля забрала її життя.
Колеги й досі згадують її тепло та доброту. Вона завжди знаходила добре слово, навіть у найскладніші часи. Лідія була людиною, яка вміла створити затишок і порядок довкола себе – не тільки у приміщенні, де працювала, а й у серцях людей, з якими спілкувалася.
Лідії було 71 рік. Попри свій вік, вона завжди залишалася життєрадісною та відкритою. Її щирість, уважність і людяність ще довго звучатимуть у спогадах колег і друзів, бо такі люди, залишають слід у серцях назавжди.
Володимир, Денис і Лідія – троє з тисяч українців, яких ми втратили через війну, розв’язану росією. Вони не були військовими за фахом, але всі троє стали жертвами цієї боротьби – хтось на фронті, хтось у тилу.
Їхні імена назавжди залишаться у нашій пам’яті.
Їхня відвага й жертовність – це наша сила.
Їхнє життя – це нагадування, що свобода має найвищу ціну.
Низько схиляємо голови у скорботі. Вічна слава Героям! Вічна пам’ять кожному та кожній, хто віддав життя за Україну.
Консультацію щодо послуг сервісних центрів МВС можна отримати за телефоном (044) 290-19-88 або на сторінках Головного сервісного центру МВС в Фейсбук та Інстаграм. Відповіді на найпоширеніші питання та корисну інформацію черпайте на сайті.
